Кажуть, юність живе лиш майбутнім.

Кажуть, зрілість цінує лиш мить.

Тільки старість живе незабутнім,

Тим, чого не вернуть, не спинить!

Старість. Час тоді пролітає повільно з довгими безсонними ночами. Тоді люди сприймають життя по-іншому: живуть більше в минулому, ніж в теперішньому. Така доля зрілих людей. Більшість із них залишається у чотирьох стінах зі своїми хворобами, негараздами, переживаннями. Як вони чекають, щоб хтось до них завітав!

В нашій СЗОШ №1 вже стало традицією допомагати таким людям, підтримувати їх. Адже в Старому місті проживає 9 одиноких людей похилого віку.

Сьогодні знову завітали наші діти до цих людей. Одна із них - бабуся Маруся, Марія Йосипівна Волкова, дитина війни, яка щораз обдаровує діток і скупою сльозою, і гіркими розповідями про своє жахливе дитинство. Звичайно, досить важлива їй така підтримка - ті самі «п’ять картоплин», але найдорожче, найцінніше для неї - елементарна увага, що прийшли в її дім, розрадили, вислухали, просто погомоніли.

- Ой, а цукерки. Пригощу, діточки, вас цукеркою, - тремтячим голосом промовляє вона і такими ж тремтливими, зробленими руками простягає кожному дешеву карамельку.. не в такій вже й яскравій обгортці, але вона дорога! Дорога серцю нашими дітям, бо в ній, цій карамельці, - признання - вся любов, вся вдячність старенької.

Любі батьки! Вдячні Вам щиро за участь у акції «П’ять картоплин»! Це велика справа - творити добро і вчити цьому дітей!

Загальношкільний батьківський комітет СЗОШ №1